Пам'ятаємо...

"Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

«На порох стерти, перебити!» -

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішаться кати:

Коли стають до зброї діти,

                                               Народ цей – не перемогти!"

Микола Луків

Є в українській історії події, які стали знаковими, стали символічними. Такою подією є героїчна смерть молодих захисників Української Держави, яка заявила світові, що вона хоче бути господарем у своїй хаті. Так здекларував IV універсал Центральної Ради, проголошений 22 січня 1918 року. У ньому зазначалося: «…віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».

А вже через 7 днів, 29 січня 1918 року чужинецька орда хлинула на Україну. Основні українські військові сили залишилися в Києві, бо робітники, обдурені більшовиками, хотіли повалити Центральний уряд, законний уряд Української держави. І вони, 300 юнаків, із Українського студентського Січового Куреня та І Української Юнацької (юнкерської) школи імені Богдана Хмельницького та студенти високих шкіл, гімназисти і учні інших шкіл – пішли… Пішли, коли вдарив останній час, коли Україну більше захищати не було нікому/
Дата 29 січня увійшла в українську історію як день пам’яті мужніх героїв, що душу й тіло поклали за самостійність, волю та незалежність Батьківщини.
95 років тому назад у бою під Крутами, що на Чернігівщині, понад 300 курсантів військової школи, студентів та гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили у нерівний бій із добре озброєним і вишколеним противником і протягом кількох днів стримували на підступах до Києва величезну більшовицьку армію. Вони протистояли шести тисячам добре озброєного червоного війська. П’ять годин у безперервному бою під ворожим вогнем Студентський курінь стримував червоні лави. 35 юнаків попали в полон. Після тортур всіх їх вивели на розстріл.
Галичанин Сашко Пипський, один з 27 полонених героїв, приготованих до розстрілу, до пущення «в расход», сильним голосом почав: «Ще не вмерла…». Її підхоплюють товариші, й пісня могутніє й котиться, як крилата звіста кращого Завтра… Голосні постріли заглушили спів. Скошеним квітом падають без зітхань останні герої на ту землю, якій клялись в останню хвилину добути свободу, віддати душу й тіло. Воїни Крут...
ПАМ'ЯТАЙ ПРО КРУТИ!